Покарання зрадника Колись у Запорозькій Січі жив старий козак Чалий. Самітник, без роду й сім’ї. Та доля двічі звела його з безпритульними дітьми. Першого, Саву, він підібрав у степу. Другого, Гнатка, — у жнива, голого й беззахисного. Обох виховав, як синів. Обох навчив козацької честі.
Та виросли вони різними.
Сава — гарячий, задерикуватий.
Гнатко — тихий, покірний, справедливий.Обидва стали козаками. Але один зробив вибір, що перекреслив усе.
Сава зрадив Січ. Перейшов до ляхів, нажився, зібрав банду й почав грабувати церкви, катувати запорожців, дерти шкіру з живих людей. Він забув, ким був. Забув, хто його виростив. Забув, за що стоїть козак.
Та зрада ніколи не залишається без відповіді.
Кошовий викликає Гнатка Голого:— Піймай зрадника. Привези в Січ.
Гнатко бере характерників, насипає в чоботи рідної землі — і вирушає. Бо проти зради йдуть не лише зі зброєю, а й з правдою.
Сава ж у цей час спить спокійно. Йому сняться погані сни, але він сміється з них. Навіть коли ворожка каже прямо:
«Сподівайся гайдамаків».Він не боїться. Дарма.
І ось — стукіт у двері.— Здоров, пане Саво. Здалека ти гостей маєш…
І в ту мить усе стає на свої місця.
Не кумівство.
Не хитрощі.
Не багатство.
Суд честі. Кара за зраду. І дорога назад — у Січ, зв’язаним, зганьбленим, переможеним.Бо Січ могла пробачити багато.
Але зради — ніколи.
Пам’ятаймо ці історії. Вони не припадають пилом у книжках — вони живуть у нашому сьогоденні.
Бо поки є вірність — є сила.
А поки є зрадники — буде й кара.
Коментарі
Дописати коментар