Йозеф Главка

 

ТВОРЕЦЬ «ЧЕРНІВЕЦЬКОГО ДИВА»

ІСТОРІЯ ЙОЗЕФА ГЛАВКИ

Цього дня ми вшановуємо 195-ту річницю від дня народження людини, чий геній перетворив Чернівці на справжню архітектурну перлину Європи. Йозеф Главка – автор славнозвісної Резиденції буковинських митрополитів – міг би залишитися лише одним із багатьох талановитих чеських будівничих, якби у 1862 році доля не привела його на Буковину. Саме тоді він прибув оглядати ділянки для майбутнього духовного центру православних митрополитів Буковини і Далмації.

Хоча будівництво завершили у 1882 році, ані ініціатор проєкту митрополит Євген Гакман, ані сам архітектор не змогли насолодитися фінальним результатом у всій величі. Гакман не дожив до відкриття, а Главка, підірвавши здоров'я виснажливою працею та судовими чварами навколо будівництва (1872–1875 рр.), більше ніколи не повертався до Чернівців.

Сьогодні цей шедевр є головним магнітом для туристів. Дивовижно, але ансамбль зберіг свою автентичність на 90%. Час не пожалів лише оригінальне меблювання та розписи Мармурової, Блакитної та Трапезної зал. З 1955 року комплекс став домівкою для Чернівецького університету, яким він залишається і дотепер.

Йозеф Главка народився 15 лютого 1831 року в чеському містечку Прештице в родині мера та адвоката Антоніна Главки. Батьки рано помітили пристрасть сина до архітектури й підтримали його навчання у Празькому політехнічному інституті, яке він завершив у 1851 році.

Проте спраглому до знань юнакові празької освіти було замало. Він вирушає до Відня – культурного серця імперії, щоб вступити до Академії мистецтв. Там він здобуває свою першу нагороду за проєкт Празького національного театру і, що важливо, поєднує теорію з важкою практикою на будівельних майданчиках.

Доленосний поворот стався у 1859 році. Попри відмову в отриманні посади міського архітектора Відня, Главка отримує у спадок від свого наставника Франца Шебека успішну будівельну компанію. Не маючи стартового капіталу, але володіючи неймовірною працездатністю, Йозеф перетворює її на імперію, проєктуючи церкву Лазаристів та славнозвісну Віденську оперу. Саме тоді його репутація досягла Буковини, де митрополит Євген Гакман якраз шукав майстра для втілення своєї мрії.

У 1860 році імператор Франц Йосиф I розпорядився звести комплекс, що включав би митрополичий палац, семінарію та приміщення для духовенства. Главка особисто розробляв кожен елемент, поєднуючи візантійські, мавританські та романські мотиви.

Для будівництва він створив цілу індустрію:

Локальні ресурси: замість дорогих імпортних матеріалів Главка організував видобуток глини, пісковику та вапняку безпосередньо в Карпатах та на берегах Дністра.

Якість понад усе: будівельний комітет суворо контролював кожну цеглину, а дахи вирішили вкрити унікальною кольоровою черепицею, яку згодом почали виготовляти на місці.

Команда: архітектор залучив найкращих чеських майстрів та художників (брати Йобсти).

Паралельно Главка встигав неймовірне: його фірма одночасно вела понад 50 об'єктів у Відні та Празі. За будівництво Віденської опери імператор нагородив його орденом, але ціна успіху була надвисокою.

Надмірні навантаження призвели до катастрофи. У віці 39 років Главка практично втратив зір, а через параліч ніг опинився в інвалідному візку. Будівництво в Чернівцях супроводжувалося фінансовими конфліктами: кошторис зріс із 700 тисяч до 1,75 мільйона флоринів, а сам архітектор роками не отримував гонорару. Справа дійшла до того, що його відсторонили від робіт, призначивши нового керівника – Фелікса Ксежарського.

Проте Йозеф Главка виявився сильнішим за обставини. Після тривалого лікування в маєтку Лужани він знову став на ноги та повернувся до бізнесу. Втративши першу дружину Марію, він присвятив залишок життя меценатству. Його «Фундація Йосефа, Марії та Зденки Главки» оперувала капіталом, який у сучасному еквіваленті перевищує 850 мільйонів доларів.

Після приєднання Буковини до СРСР у 1940-х роках Резиденція пережила непрості часи. Частину церковних скарбів розікрали, а в палатах облаштували музей. Під час Другої світової війни румунська влада намагалася відновити релігійний статус комплексу, але відступ у 1944 році став трагічним: за свідченнями, багато цінностей було вивезено, а те, що не встигли забрати – підпалено.

Шестигодинна пожежа знищила унікальні дерев'яні стелі та фрески головних залів. Тільки завдяки зусиллям місцевих мешканців вогонь вдалося зупинити. У повоєнні роки архітектори під керівництвом Михайла Шевченка здійснили майже неможливе: за відсутності оригінальних креслень вони відновили інтер'єри, максимально пристосувавши їх для потреб університету.

Сьогодні Резиденція – це не просто навчальний заклад, а об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО (з 2011 року). Це вічний пам'ятник чеському трудоголіку, який створив українське диво, пожертвувавши власним здоров'ям.